Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 922/1010/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради на постановувід 28.07.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Харківської області № 922/1010/15за позовомХарківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4проповернення майна та відшкодування доходів у розмірі 703251,50грн,за участю представників: від позивача - Михайлов Є.Б.від відповідача -ОСОБА_6ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.05.2015 у справі №922/1010/15 (суддя Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Барабашова С.В., судді: Білецька А.М., Гребенюк Н.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1427 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у м. Харкові, та стягнення з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 703251,50грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі в частині відмови в стягненні з відповідача доходів, отриманих від використання земельної ділянки без достатніх підстав, не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 377, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що, оскільки відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, розташованою під належним йому на праві власності нерухомим майном, фактичне використання цієї землі здійснюється ним без достатніх правових підстав, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість позовних вимог міської ради про стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, які виражаються у різниці між сумою орендної плати, що мала б бути ним сплачена до місцевого бюджету в разі належного оформлення орендних правовідносин, та сплаченою ним за 2014 рік сумою земельного податку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні касаційної інстанції представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.03.2005 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір б/н купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого останній набув право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", "Б-1", загальною площею 1299,00 м2, що знаходяться в місті Харкові, по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 715.

Рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 припинено право користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 0,1427га по АДРЕСА_1. Договір оренди землі реєстраційний №2735 від 25.12.2001 вирішено вважати таким, що припиняє дію (п.1.4 додатку №1 до рішення ради); надано громадянину ОСОБА_4 (з врахуванням змін ПІБ, внесених пунктом 9.1 рішення Харківської міськради від 06.03.2006 №61/06) в оренду строком до 28.09.2030 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки №2735 від 25.12.2001 для експлуатації та обслуговування офісних складських приміщень та авто майстерні (п.1.13 додатку №2 до рішення).

Для отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 замовив та погодив технічну документацію по встановленню в натурі меж земельної ділянки, а також висновок державної землевпорядної експертизи, а протягом 2006-2007р.р. та в 2013р. листувався з радою щодо визначення розміру орендної плати та проекту договору оренди, втім договір оренди землі між сторонами за справою так і не був укладений.

03.07.2013 рішенням Харківської міської ради №1202/13 відмінено як невиконаний пункт 1.13 додатку №2 до рішення Харківської міської ради від 28.09.2005 №180/5 (п.16.1 додатку №2 до рішення); надано ОСОБА_4 в оренду строком до 01.07.2018 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 у Московському районі (п.16.2 додатку №2 до рішення).

05.09.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Б-2", "Б-1". За результатами обстеження складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, в якому вказано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 з 04.03.2005 та по день складання акту використовує земельну ділянку без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Вказані обставини фактичного використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, без оформлення і визначеної законом реєстрації таких прав стали підставою для звернення Харківської міської ради до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути міській раді спірну земельну ділянку та стягнення доходів, отриманих від майна набутого без достатніх підстав за період з 01.01.2012 по 30.12.2014 у вигляді різниці суми належної до внесення орендної плати відповідачем та сплаченої ним суми земельного податку за 2014 рік, в розмірі 703251,50грн, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 16, 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині повернення земельної ділянки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-яке переміщення розташованої на спірній земельній ділянці належної відповідачеві на праві власності нежитлової будівлі є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення, а тому зобов'язання останнього в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. З огляду на вказане, попередні судові інстанції дійшли висновків про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія суддів враховує, що судові акти попередніх інстанцій у цій частині не є предметом касаційного оскарження.

Щодо вимог про стягнення з відповідача доходів від безпідставно набутого майна, попередні судові інстанції зазначили, що із набуттям у власність нерухомого майна відповідач одночасно набув і право на земельну ділянку, на якій воно розміщене, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, отже земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні ст. 1212 ЦК України, відтак відсутні правові підстави вважати, що відповідач є набувачем майна або зберігачем його у себе без достатньої правової підстави, що, в свою чергу, виключає можливість стягнення з відповідача доходу за нормою ст. 1214 ЦК України.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій в частині вимог про стягнення з відповідача 703251,50грн колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, у главі 83 ЦК України унормовано правові наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. При цьому, як доходи, про які йдеться у статті 1214 ЦК України, так і шкода, про яку йдеться в п. 4 частини 3 ст. 1212 ЦК України, є безпідставно збереженими коштами за рахунок іншої особи.

Обґрунтовуючи заявлений позов в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 703251,50грн, Харківська міська рада зазначила, що внаслідок фактичного використання відповідачем земельної ділянки, розташованої під належним йому на праві власності нерухомим майном, останній безпідставно не несе законодавчо визначені витрати на таке користування, зокрема, у вигляді орендних платежів, які, в свою чергу, мали б сплачуватись міській раді та надходити до місцевого бюджету.

При цьому, правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення цих коштів має дати саме суд, виходячи з обставин, на які в обґрунтування вимог посилається позивач.

Відтак, вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції, окрім встановлення обставин правомірності набуття та фактичного використання відповідачем спірної земельної ділянки без укладення договору, мали б встановити наявність підстав для фактичного утримання останнім грошових коштів, які підлягають сплаті за користування землею міській раді, тобто, наявність підстав для застосування приписів ст. 1212 ЦК України саме щодо коштів, які мали б бути сплачені відповідачем в разі належного оформлення договірних правовідносин.

Втім, судами не з'ясовано обставин наявності/відсутності правових підстав для стягнення спірної суми коштів за приписами ст.1212 ЦК України, що, в свою чергу, свідчить про не надання належної правової оцінки доводам позивача відносно позбавлення його права одержати дохід у вигляді орендної плати, який він міг би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 1212 ЦК України, безпідставне набуття майна, яке, в даному випадку, за вимогами позивача, виразилось в утриманні відповідачем грошової суми належних до сплати, втім не сплачених орендних платежів за користування земельною ділянкою, пов'язане із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

При цьому, частина 2 вказаної статті не пов'язує право потерпілої особи на повернення належного їй майна виключно з обставинами його неправомірного набуття іншою особою, а й передбачає можливість застосування нормативно визначеного механізму захисту прав потерпілої особи і в разі, зокрема, коли безпідставне збагачення сталось внаслідок події або поведінки самого потерпілого.

Отже, вказуючи, що спірні грошові кошти не є доходами від використання безпідставно набутого майна та, відповідно, не можуть бути стягнені за приписами ст. 1214 ЦК України, поряд із посиланнями в тексті судових рішень на можливість стягнення цієї суми як збитків за нормами ст. ст. 156, 157 Земельного кодексу України, попередні судові інстанції не звернули увагу, що сторони не перебувають між собою в договірних відносинах і не надали оцінки вимогам позивача щодо стягнення грошових коштів на підставі приписів ч. 3 ст. 1212 ЦК України та не врахували, що право на отримання міською радою коштів від користування земельною ділянкою визначено законодавчими приписами, а, отже, обставини поведінки відповідача у спірній ситуації та обставини правомірності набуття ним права на оформлення орендних відносин на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України без подальшої реалізації цього права, не можуть обмежувати відповідного права позивача на отримання плати від користування земельною ділянкою комунальної власності (в законодавчо встановленому розмірі орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) та не можуть пов'язувати можливість захисту цього права виключно з необхідністю доведення чотирьох складових цивільного правопорушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норма ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в 2005 році, визначала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель і споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Отже, дана норма диспозитивно унормовувала перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником, і не встановлювала автоматичного переходу права на оренду, адже, таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не могло бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об'єктом нерухомості, а визначалося згідно з договором оренди за письмовою згодою орендодавця.

Втім, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про набуття відповідачем права користування земельною ділянкою, на якій розташовані придбані ним будівлі, одночасно з їх купівлею, застосувавши норму ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, яка на час придбання відповідачем майна ще не діяла.

Таким чином, судами не з'ясовано правовідносини сторін з урахуванням положень наведеного вище законодавства.

Також, колегія суддів звертає увагу, що залишились не спростованими доводи відповідача, що його правовідносини щодо спірної земельної ділянки, в т.ч. придбання на цій земельній ділянці нерухомості, прийняття радою рішень щодо її оренди, тощо, відбулись в його статусі фізичної особи - громадянина.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових актів у даній справі.

З огляду на викладене та беручи до уваги межі перегляду справ в касаційній інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в частині вимог про стягнення 703251,50грн підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а щодо іншої частини - про повернення в натурі земельної ділянки - колегія суддів враховує, що судові акті у справі про відмову в позові не є предметом касаційного оскарження.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 у справі Господарського суду Харківської області № 922/1010/15 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2015 у цій справі скасувати в частині відмови у позові про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 703251,50грн і в цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк